Падіння України
З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну минуло більше року. 24 лютого 2023 Генштаб ЗСУ, як і кожного дня, видав статистику з приблизними втратами російської армії
Так, ми можемо побачити, що росія втратила вбитими приблизно 220 тисяч військових, більше 4 тисяч танків, 3 сотні літаків, 3 сотні гелікоптерів, 18 кораблів (серед яких і ракетний крейсер “Москва”)
Втрати російської армії приголомшливі. Якщо врахувати, що 220,000 вбитими це приблизно 250-350 тисяч пораненими (через що і була оголошена мобілізація) – цифри вражають ще більше
Втрати вйськової техніки ще 24 серпня, День Незалежності, оцінювались у понад 16 мільярдів доларів. Сьогодні втрати техніки ще більші. Так, лише один ракетний обстріл 10 жовтня коштував росії 400-700 мільйонів доларів, про що каже нам стаття Forbes
Втрати росії – колосальні, але цього замало. Принаймні, поки що
200-300 тисяч чоловіків, 20-25 мільярдів доларів лише на військову техніку, не враховуючи втрати від санкцій, ізоляції, відключення SWIFT
У натуральному розумінні, на 200-300 тисяч чоловік вбитими і пораненими, росія додатково витратила по 80+ тисяч доларів на кожного
Демократичний Світ час від часу задумується над питаннями:
- “Чи не варто сісти за стіл переговорів і закінчити цю війну?”
- “росія вже втратила багато людей, ми мусимо припинити це і відновити світовий порядок”
- “Україна не хоче миру, ми не повинні підтримувати війну, росія готова на мир, треба домовлятись”
росія продовжує активно заявляти, що веде війну із фашистами з блоку НАТО, англо-саксами і антихристами. Звісно, слухати кремлівський рупор – не найкраще рішення. Але в глобальних питаннях цей рупор каже правду. Принаймні, ту правду, у яку вірить
Війна проти України – це не локальний конфлікт, до яких ми звикли. Він не релігійний, але це війна двох вірувань – Свободи і Диктатури. Однак будь-яка війна іде за ресурси. І тут ми починаємо усвідомлювати, що Україна – це діамант російського імперіалізму. І без цього діаманту існування імперії неможливе
Давайте припустимо, що план Кремля спрацював. Рік тому, чи рік потому – Київ не вистояв. Здавалося, світ був готовий до цього 23 лютого 2022 і ще кілька тижнів після вторгнення. Тобто цей варіант був прийнятним. Але чи був він прийнятним і чи є він таким зараз?
Історія не любить слова “Якби”. Але цифри є базою, яку не переписати.
Населення України – це понад 40 мільйонів людей. З початку вторгнення внутрішніми переселенцями стали понад 4,8 мільйона людей (ті, хто подав заявку)
Загалом, кількість ВПО може становити до 7 мільйонів чоловік
При цьому кількість українських шукачів у Європі – це понад 8 мільйонів чоловік. Здебільшого, жінки і діти.
Ще майже 3 мільйони – виїхали і були депортовані у росію.
Розмова про 40 мільйонів біженців – здається нісенітницею. Але якщо підсумувати внутрішніх переселенців, депортованих, виїхавших за кордон, то це вже 18 мільйонів людей. Це ті, хто тікав від війни і при цьому зміг виїхати. Чоловіки захищають Україну на полі бою, поки їх жінки намагаються вижити і захистити своїх дітей у Європі і більш безпечних регіонах України.
Якщо Україна програє – ці люди, узявши свої речі, поїдуть. До своїх сімей, або просто світ за очі, адже Україна – це їх дім. Так само, як це зробили фіни у радянсько-фінській війні 1939-1940. Після окупації південно-східного регіону Фінляндії, усі мешканці цих територій (а це були етнічні фіни) – перейшли на інший бік кордону, до Фінляндії.
Але біженців у Європу штовхають не тільки снаряди, але і гуманітарні, соціальні, економічні проблеми. Так, обстріли цивільної інфраструктури, зокрема енергетичної генерації України, стали справжнім викликом.
При цьому росіяни продовжують обстрілювати і знищувати лікарні, школи, житловий фонд, склади, обстрілюють поля, а також утримують важливі об’єкти, такі як Запорізька АЕС.
Українцям у їх власній державі загрожує не тільки вбивство ракетою, шахедом чи шаленими уламками. Загроза голоду, епідемій продовжують нависати. І хоча Україна є фактично житницею Європи, продукуючи десятки мільйонів тон зерна щороку, в історії України вже був один голодомор, при надзвичайно великих експортних даних по зерну.
Війна, голод, бідність, розруха, зневіра і, врешті, втрачена Україна.
Без емоцій складно оцінити ризики. Але навряд чи це буде спокійний наплив біженців, які приїдуть до Європи, інтегруються і забудуть усе. Це буде багатомільйонний європейський етнос без власної держави, яку він втратив.
Збройні Сили України доводять на полі бою, що вони не планують відступати.
Мені потрібна зброя, а не таксі
У той самий час – це девіз, під яким воює кожен український воїн. Бойовий дух війська на висоті, але для перемоги треба зброя – танки, літаки, снаряди, патрони. Що буде, якщо цієї зброї не буде? Український народ героїчно боротиметься, але врешті програє. І тоді українцям справді знадобиться таксі – вони поїдуть. Але це таксі може бути на гусеницях, це таксі може літати чи плавати
Поразка України – це новий кордон між Вільним Світом і Темрявою Диктатури. І цей кордон – нестабільний
Переписана історія, перемальовані кордони
НАТО має піти, Імперські кордони мають бути відновлені. Принаймні, так заявляла росія ще до початку повномасштабного вторгнення.
Серед основних вимог – відкат до 1997 року. Путін буквально хотів переграти історію, денонсувавши розширення НАТО:
Четверте розширення (Угорщина, Польща, Чехія)
П’яте розширення (Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія, Естонія)
Шосте розширення (Албанія, Хорватія)
Сьоме розширення (Чорногорія)
Восьме розширення (Північна Македонія)
Цим самим Кремль окреслив свої пріоритети і зони впливу. Якби цей відкат відбувся, світ би змінився кардинально. Парасолька безпеки, яка накриває східноєвропейські країни, перестала б діяти і усе те, що відбувається зараз в Україні, вже б давно перейшло на інші країни континенту.
Слабкість НАТО і Союзників стала б вироком для України і поверненням у стан Холодної Війни. При цьому цей конфлікт вже був би гарячим – російська військова машина запущена, танки їхали по Києву. Якби НАТО погодилось на ультиматуми Кремля – ці самі танки, скоріш за все, стояли б на кордоні із Німеччиною та Австрією, а під рушницю російської визвольної армії (що звучить іронічно, але близько до правди) – стали б українці, білоруси, чехи, словаки, румуни…
Принаймні, ті, кого не переб’є репресивний апарат
“Бросок Мангуста” – ймовірна назва так званої спецоперації, яку розпочав Кремль 24 лютого 2022 року. Ми не можемо знати точно, які плани лежали на столі у Володимира Путіна, але, виходячи із пропаганди, можемо сформувати основні тези:
- “Ми дійдемо до Ла-Маншу”
- “Можемо повторити”
- “Ударимо по Берліну, Парижу і Лондону”
- “Ми воюємо з НАТО і нацистами”
- “Нам не потрібен світ, у якому не буде росії”
Усі ци висловлювання 24/7 транслюються на російському ТБ. Пропаганда при цьому виступає як “зондування грунту” – для оцінки реакції у російському суспільстві та європейських країнах
Український фронт – фактично, більше ніж половина справи для росіян. І хоча сьогодні російська армія штурмує позиції ЗСУ на Донбасі, не маючи успіху, такий хід подій – справжня вдача для Європи. Навряд чи інші народи Європи могли би втримати таку навалу, росія фактично закидує українські ДЗОТи трупами, не жаліючи ні ворога, ні себе.
При цьому, паралельно із війною, ми спостерігаємо за результатами соцопитувань. Наприклад, опитування серед німців показує, що воювати за свою країну вони не мають бажання (Джерело)
Із опитування, що проведене YouGov, відомо:
- 5% опитаних підуть добровольцями у військо
- 6% опитаних очікували б призов до армії
- 33% продовжили б жити, ніби нічого не сталось
- 25% покинули б Німеччину якнайшвидше
Варто зауважити, що це опитування було проведене без вказування на країну-агресора, а Німеччина є членом НАТО і захищена 5 статтею про колективну безпеку
Паралельно з цим, згадується опитування, яке проводим КМІС перед повномасштабним вторгненням, 5-13 лютого 2022 року (Джерело)
Так, згідно опитування:
- 57.5% оборонятимуть свій дім
- 37.3% візьмуть до рук зброю
- 12.4% виїдуть у безпечні регіони (ще 7.5% виїдуть за кордон)
При цьому тоді, на початку лютого, наступ росії був вже невідворотнім, хоча було не ясно – яку саме військову інтервенцію планує росія. Так, багато хто очікував локальну військову операцію на Донбасі, яка не зачепить інші регіони України. Фактично – війна стала повномасштабною з першого дня, а українці стояли у чергах до військоматів і вивозили своїх рідних, жінок, дітей у більш безпечні місця
Мова цифр не бреше. Українці були готові до спротиву, хоча їм пророкували поразку. Фактично, кожен із 57% був готовий загинути, захищаючи свій дім.
Чи готові гинути інші народи? Складно відповісти. Але поза тим – чи мають вони гинути?
Україна – щит Європи
Як було вказано вище – мова цифр не може брехати. Але людський фактор вносить невизначеність у будь-яку статистику. Так, порівнюючи росію та Україну, можна співставити лише кілька показників, щоб жахнутись.
Україна – 286 мільярдів гривень (приблизно 10 мільярдів доларів)
росія – 3.5 трильйона рублів (приблизно 50 мільярдів доларів)
Україна – 43 мільйони
росія – 143 мільйони
Україна – 603,700 кілометрів квадратних
росія – 17,100,000 кілометрів квадратних
Україна – 0
росія – близько 6000 різних ядерних ракет
Здавалось би, на папері – усе вирішено. Україна має програти, тріумф росії неминучий. 24 лютого 2022 року так здавалось майже усім, а вже за кілька днів російська військова техніка і дрг впевнено заїхали до Києва. Путін же, у своєму зверненні, зауважив, що будь-яка допомога і втручання у справи росії на території України, призведуть до невідворотніх наслідків. Зокрема, Кремль перевів свої сили ядерного стримування у стан підвищеної бойової готовності
Але, не дивлячись на пасивність Заходу у перші дні війни і статистичні дані, Київ вистояв. А далі – довелось домовлятись. Про поставки зброї, гуманітарної допомоги, санкції
Під Харковом спалили колону РосГвардії, яка була призначена для зачистки тилу і придушення супротиву. Але, якби росіянам все вдалось, Україна була б окупована повністю (де-юре, чи де-факто)
У Кремля відкрився би шлях на Ла-Манш прямісінько через Берлін, з гаслами “Можем повторить”.
Усе це залишається лише погрозами, але тільки тому, що Україна витримала натиск ворога. Якби цього не сталось, росія отримала б не тільки кураж і свою перлину до царської корони, але і безмежні ресурсні можливості.
20 сторіччя було вкрай складним і трагічним для всього людства: дві світові війни, холодна війна, пандемія, геноциди, криваві революції… Світ, у якому ми живемо сьогодні, нагадує порохову бочку.Ідею карикатур 20 сторіччя можна накладати на сьогоднішні реалії. І хоча світ змінюється, сутність і виклики, які стоять перед нами, залишаються сталими.
Перша Світова Війна призвела до створення Ліги Націй.
Пасивність Ліги Націй та небажання країн захищати мир зі зброєю в руках призвело до нового виклику – Другої Світової Війни
До чого призведе пасивність сьогоднішніх міжнародних організацій? Сподіваємось, що ми про це не дізнаємось
Цей наратив можна почути дуже часто. На жаль, усе не так просто. І справа не у гордості українців чи радикалізмі “Зеленського і укронацистів”, які будуть воювати “до останнього українця”
Пропаганда Кремля висвітлює цей конфлікт, як внутрішні справи росії, де вона прагне захистити регіони півдня та сходу України. При цьому Україна виступає в ролі агресивної сторони, яка не хоче домовлятись про мир, відмовляється вести перемовини з Путіним і постійно просить підтримку Заходу
Чому Україна не піде на домовленості із Кремлем?
Це було вже. Так, у 2014 році Україна після Революції Гідності втратила Крим. Півострів був зданий росії без єдиного пострілу, а анексія Криму призвела до конфлікту на Донбасі. В Донецьку і Луганську все починалось із невеликої групи озброєних диверсантів, які почали захоплювати адміністративні будівлі.
В українському суспільстві були сподівання, що здача Криму без супротиву і прагнення домовитись із терористами на Сході, стануть аргументом у захисті Міжнародного Права та Суверенітету. Так, Україна розраховувала не тільки на виконання принципів Статуту ООН, але і на гарантії безпеки, отримані за Будапештським меморандумом.
Пацифістичні настрої не були виправдані, адже внутрішній конфлікт на Донбасі переріс у справжню війну, де російська сторона відкрито постачала бойовикам зброю, а Україна була вимушена піти на перемир’я і замороження конфлікту.
Війна почала сприйматись, як щось далеке і вже давно забуте. При цьому, суспільство чекало на розширення дипломатичних спроб для врегулювання конфлікту
Вважалось, що обрання Зеленського президентом зрушить процес перемовин з мертвої точки. Так, наприкінці 2019 року відбулась зустріч в Нормандському форматі за участиі Володимира Зеленського і Владіміра Путіна
Умовою зустрічі було так зване “розведення військ в Золотому”. Цей процес викликав конфлікт в суспільстві, військові попереджали про ризики. Але, розведення відбулось і вже за кілька тижнів стало ясно, що це було помилкою.
З іншого боку, зустріч в Нормандському форматі дозволила провести обмін полоненими.
На цьому добрі новини закінчились, а конфлікт на Донбасі продовжив тліти, іноді запалюючись новинами про накопичення військ росією поблизу кордонів – не тільки на Сході, але і на Півночі, з боку Білорусі.
Врешті, маємо таку ситуацію
- Україна без бою здала Крим і пішла на дипломатичне вирішення Донбаського конфлікту
- Відвела свої війська із укріплених позицій
Результат – 8 років виснаження для України і підготовка до масштабного вторгнення з боку росії. При цьому, бажання українців опиратись агресії не було радикальним. Так, після окупації Херсону, місцеві жителі виходили на мирні демонстрації проти агресії. На півночі, коли ворог був на підході до столиці, в Чернігівській області люди голими руками зупиняли російські танки і розвертали їх
Усе це прагнення до миру призвело до жахів – Бучі, Ірпеня, Маріуполя, звірств на Харківщині, Чернігівщині, обстрілів Кременчугу, Краматорська, військових злочинів на сході та півдні України.
Прагнення до миру призвело до геноцидної війни, вбивства цивільних, бомбардувань інфраструктури, лікарень, шкіл, садочків. До злочинів проти дітей – застрелених у потилицю, згвалтування, викрадення, знущання.
Міжнародне право не змогло запобігти війні, а опір України – єдине, що тримає орду.
За падінням України – прірва і колапс цивілізації
Росія захоче компенсувати свої втрати. Саме тому, продовження агресії відбудеться не за рік-два, але стане неминучим актом проти країн ЄС.
Wandel durch Handel
Концепція, яка не спрацювала проти імперських амбіцій. Тоталітарні режими прагнуть до експансії – це запорука їх виживання. А падіння України – майже стовідсоткова гарантія загибелі для європейської цивілізації. Апетити Кремля лише зростають. Україна, за рахунок своїх ресурсів, є для росії основною стравою
Ресурсна база – топливо для імперської машини
Україна дуже довго була сировинним придатком для росії. Причому, світ звик вважати, що сама Україна – це суто аграрна країна, з промисловими регіонами на півдні та сході, не конкурентоспроможна. Але перед початком війни
Але навіть у війну Україна залишаєтьсявисокорозвиненим IT-хабом. Так, наприклад, 17 українських компаній увійшли у топ-100 аутсорсингових компаній світу IT.
Однак, якщо український IT може легкго емігрувати, то матеріальна база і ресурси – те, що є справжньою причиною війни. Зокрема, українська земля – справжній скарб. Цю країну ставили на перше місце у своїх глобальних імперських планах Сталін та Гітлер. Сьогодні Україна – першочергова потреба для російського диктатора путіна.
Україна – справжній подарунок для побудови будь-якої імперії. І цей подарунок з кожним століттям стає все більш цінним. Якщо ще тисячу років тому ці землі були важливими через свою родючість, то у 19 столітті тут почалась промислова революція, а 20 сторіччя і розвиток ядерних технологій будувались на ресурсах українського півдня – сталь, вугілля, уран. Ба більше – Україна була головним видобувачем нафти та газу для Радянського Союзу. Галицький регіон, частина Австро-Угорської імперії, зокрема, був третім за експортом нафти після США і росії. Нафтова і газовидобувна промисловість в Україні була розвалена перед занепадом СРСР. Можливо, це було зроблено спеціально, щоб залежність Української РСР від російської нафти та газу збільшилась. На той час уже були розвинені родовища Сибіру.
Ціна України – це десятки трильйонів доларів
На сьогодні Україна – це десятки трильйонів доларів, які ховаються під землею, аграрний сектор, який годує близько 400-450 мільйонів людей по всьому світу. На середину минулого року росія контролювала українську ресурсну базу обсягом у понад 10 трильйонів доларів.
Агро-промисловий комплекс України
Сюди ми відносимо перш за все зерно, соняшникову олію, горіхи, мед, кукурудза. Минулого року так звана “зернова угода” стала тимчасовим рішенням. Що буде у 2023 році з експортом українського зерна – питання.
При цьому, українці годують здебільшого країни Африки та Близького Сходу. Можна подумати, що в такому разі цивілізованому світу голод не загрожує, але це призведе до жахливих наслідків. Нова хвиля біженців у країни ЄС, яким буде нічого їсти у себе вдома. Українці дуже добре знають, що таке голод. Повторення історії у 21 столітті неприпустиме.
Промислова база
Нафта, газ, вугілля, залізна та інші руди
Україна містить одні з найбільших у світі запасів титанової та залізної руди, родовища невикористаного літію та величезні родовища вугілля. Разом вони коштують десятки трильйонів доларів.
Технологічна база
Україна є не тільки Батьківщиною великої кількості IT-проектів, але й одним із найважливіших експортерів сировини, яка використовується в електроніці та виробництві чипів. Так, більше 50% світового виробництва неону до війни було зосереджено в Україні. Найбільші підприємства – у Маріуполі (місто окуповане росією) та Одесі.
Вартість неону зросла і лише зараз потроху стабілізується. Однак говорити про нормалізацію ціни зарано. Світ вже стикався із кризою напівпровідників. Наразі ситуація може повторитись.
росія чудово розуміє, яку ресурсну базу вона блокує і як це може впливати на світові ринки. Окрім неону, Україна була великим експортером криптону (13-45% від світового експорту) і ксенону (5-20%).
Усе це – так звані “Благородні гази”. Насправді, Україну можна замінити на ринку цих газів. Але є один дуже важливий нюанс.
Тайвань і Південна Корея з радістю займуть вільну нішу. Але це лише тимчасове рішення. Якщо Україна програє – цілком ймовірно, що наступними війнами будуть війна КНР проти Тайваню, а також протистояння Північної Кореї із південними “братами”. Падіння України спровокує ефект доміно. Ризики важко переоцінити. По світу – дуже багато “заспаних” ідеологічних конфліктів.
Україна-росія, Ізраїль-Іран, Тайвань-КНР, Південна Корея-КНДР, Пакистан-Індія, Косово-Сербія…
Загалом, Україна – це дім 117 зі 120 найбільш широко використовуваних мінералів і металів. На офіційних веб-сайтах більше не вказується геолокація цих родовищ; уряд, посилаючись на національну безпеку, зняв їх на початку весни.
Військові ресурси
Дуже важко прорахувати вартість і важливість усього, що відноситься до військового сектору. Однак, варто зауважити, що Україна, навіть в умовах війни, залишається великим ВПК центром у Східній Європі.
Заводи, які зосереджені в Україні, досі є вкрай важливими для окупаційних військ. Наприклад, МоторСіч – виробник двигунів та устаткування для гелікоптерів, таємно постачав до росії двигуни перед вторгненням.
Ядерна війна
В Україні також зосереджені уран, який можна легко використати для створення ядерної зброї. Але, що важливо – наукова база, вчені та досвід. Загалом, Україна може в будь-який момент відновити свій ядерний потенціал. Наразі єдина складність – Будапештський меморандум. Але падіння України призведе до ситуації, коли російська влада створить в регіоні ядерний центр. Сьогодні росія вже заявила про свої плани розмістити ядерну зброю в Білорусі. Україна в цьому питанні виглядає ще привабливіше.
Чим загрожує світу ядерна війна – риторичне питання. Навряд чи ми зможемо це побачити, це буде останній конфлікт для нашої Цивілізації.
Росія зараз вперше за довгий час веде масштабну війну без України, українського духу, ресурсів. І це перша війна, яку росія може по-справжньому програти. Світ боїться цього, але поразка росії вже стала невідворотною. Питання лише у термінах та ціні, яку доведеться заплатити за мир. І ця ціна вимірюється не в доларах, євро чи російських рублях. Усе це – життя і долі мільйонів людей.
Інфляція у ЄС через війну
Є думка, що Європа платить за цю війну дуже багато. Як підтвердження використовують інфляційні показники. Частково це правда, але варто копнути глибше, аби побачити те, що не є очевидним.
Наприклад, інфляційна динаміка йшла на підвищення у ЄС ще від початку ковіда. Війна справді прискорила цей процес, але вина тому – не санкції проти Росії, а саме тиск Кремля
Країни, які розуміють, що станеться, якщо Україна впаде. І якою буде інфляція (якщо вона на той момент когось хвилюватиме)
Ми вже бачили жахи, які творить росія в Україні, вбиваючи, як вони заявляють, “братній народ”. Більше того – єдиний аргумент незастосування ядерної зброї проти України саме в тому, що в Києві стоять їхні святині – такі, як КП Лавра. У Берліні, Парижі, Лондоні, як вони заявляють, нема нічого. І нічого там не буде.
В Україні йде справжнісінький геноцид. Якщо заплющити очі на це сьогодні, то завтра цей геноцид буде ще масштабнішим.
Ми пам’ятаємо, як спершу розвідки рапортували про те, що в Україну заходять крематорії, як у російському стандартизаційному документі було описано нормативи та вимоги до братських могил, було замовлено пакети для трупів. Це все, як стало потім ясно (після Бучі, Ірпеня, Гостомелю, Херсона та інших деокупованих зон) призначалося для цивільного населення.
І цей апарат знищення не зупиниться, а тому перейде на інші групи, в інших країнах. Східна Європа впаде, якщо впаде Україна. А західна Європа не буде скаржитися на інфляцію, бо це буде найменша з проблем:
- Ядерний, технологічний, економічний, ресурсний, продовольчий потенціал перейдуть до рук агресивної імперії
- “З жиру бісяться”
Україна стане жиром для російської військової та репресивної машини. І шаленітиме ця машина десь на Єлисейських полях, біля Бранденбурзьких воріт, або на Лазурному березі.
Висновки
Гра в російську рулетку – завжди ризик, азарт і авантюра. Але в цьому випадку, револьвер заряджений на всі 100 і гра в цю рулетку – це вже не азарт, а самогубство.
Чи готовий світ зіграти в цю гру?
